Соціальне безпечне середовище для дитини в ЗДО “Як говорити з дітьми про війну та її наслідки”
У рамках заходу “Війна недитячими очима” практичний психолог ЗДО номер 12 “Сузір’я” Семенюк Анастасія рекомендує для батьків інформаційні матеріали “Як говорити з дітьми про війну та її наслідки”
Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють — отримають відповідь
У 4-9 років активно розвивається фантазія та емоційна сфера. Через думки та, ще частіше, через образи, які лякають, діти можуть дуже інтенсивно переживати події війни.
Це вік, коли діти можуть доволі по-дорослому формулювати свої думки, але, на відміну від дорослих, не мати змогу добре усвідомлювати та регулювати свої емоції. Тому мають місце вибуховість та сильні почуття, з якими інколи доволі непросто впоратися і дорослим. Діти у цьому віці можуть ставити багато запитань, але не знаходити в раціональних відповідях спокою, бо насправді більше потребують вашої присутності, підтримки, обіймів.
Страх — це природна емоція/реакція на війну, що сигналізує про порушення потреби в безпеці. Як і будь-яка інша емоція, він згодом минає, але може повернутися. Щоб пережити страх важливо говорити чи грати у те, чого боїться дитина. Також варто дуже обмежено ділитися з дитиною своїми страхами.
Дитина грається у війну. Чи це нормально? Чи треба втручатися в таку гру?
Гра — чудовий інструмент психіки навчатися, розважатися чи долати труднощі. Діти грають у війну, бо дитина, у свій спосіб, переживає події навколо. Це добре, коли в дитини є можливість грати. Задача дорослих — не заважати, хоча інколи споглядання таких ігор може дуже бентежити. Найголовніше — розпізнати свій стан, а потім аналізувати те, що робить дитина.
У таку гру варто втручатися тільки, якщо вона небезпечна або завершується безнадією. Тоді гра виглядає як поганий сон, що повторюється (коли дитина засмучена у кінці грі). Або ж, якщо дитина запрошує приєднатися вас до гри самостійно. В іншому випадку важливо запитати себе: “Як я сприймаю цю гру? Про що вона для мене?”
Після того, як ви щиро визнали власне сприйняття, можна споглядати за грою більш відкрито та сфокусуватись на дитині:
«Як моя дитина почувається, коли вона грає? Як їй стає потім?»
Такі ігри можуть бути повторюваними, можуть мати нецензурну лексику, вирази, які вдома не вживаються. Але у грі можна залишити простір для сильної люті та болю, які, можливо, дитина просто не готова обговорювати з дорослими. Тож ці ігри є нормальними, навіть допоміжними.
5 кроків, як можна підтримати дитину під час війни:
1.Створіть безпечне середовище: забезпечте емоційно та фізично безпечне простір для дитини. Дайте зрозуміти, що ви поруч, і готові захистити її.
2.Спілкуйтеся відкрито: використовуйте просту мову, щоб пояснити ситуацію. Відповідайте на питання дитини чесно, але уникайте зайвих деталей, які можуть її налякати.
3.Залучайте до ігор: ігри – це спосіб для дітей виражати свої почуття. Використовуйте іграшки або малювання, щоб допомогти дитині висловити свої емоції.
4.Підтримуйте рутину: стабільність важлива для дітей. Намагайтеся зберегти звичний розпорядок дня, включаючи час для навчання, ігор та відпочинку.
5.Слухайте та спостерігайте: будьте уважними до емоцій дитини. Якщо вона виглядає стурбованою або тривожною, дайте їй можливість висловити свої почуття і запитання.
Діти частково переймають песимізм у дорослих. Вони, як губка, вбирають і те, що ви говорите, і те, як ви говорите. (Мартін Селигман, «Дитина-оптиміст»).
“Емоції керують нашим світом. Світ здається яскравим, коли ми щасливі, похмурим, коли нам сумно”. (Ірвін Девід Ялом).
“Діти не завжди можуть висловити свої страхи словами, але вони завжди відчувають, коли поруч є любов і підтримка. Підтримуйте їх, і вони знайдуть сили впоратися з будь-якими труднощами.”
